Історія підприємства

Геологічна галузь незалежної України розпочала свою історію 1 лютого 1918 року, коли Урядом Центральної Ради при Міністерстві торгівлі та промисловості було створено Український геологічний комітет на чолі з відомим українським геологом, професором Київського університету Володимиром Івановичем Лучицьким.

Лучицький В.І. Через рік, в 1919 році при Українському геологічному комітеті, була створена спеціалізована бібліотека, де накопичувалися звіти та інші документи про геологічні дослідження, такі що проводилися на території України, починаючи з 1895 року. Бібліотека поповнювалася матеріалами з архівів гірничих управлінь, геологічних музеїв, приватних фірм і власних збережень геологів комітету.

У 1929 р. Український геологічний комітет було реорганізовано в Українське геологічне управління, а бібліотеку – в Геологічний фонд.

З 1937 року, після заснування при Головному геологічному управлінні Наркомважпрому СРСР Всесоюзного геологічного фонду, республіканські фонди, в тому числі і український, стали його відділеннями.

Вже у 1938 році були підготовлені та видані перші Інструкції про фондову роботу, згідно з якими в обов`язок фондів входило: збір, організація обліку, зберігання, систематизація, аналіз геологічних матеріалів з дослідження надр для підготовки інформації про стан та перспективи розвитку мінерально-сировинної бази держави та її геологічного вивчення, реєстрація геологорозвідувальних і науково-дослідних робіт.

Станом на 1 січня 1940 року в українському відділенні геологічного фонду зберігалося 11 196 звітних документів.

З початком Великої Вітчизняної війни робота фонду була перервана, і восени 1941 року основні звіти і картографічні матеріали були перевезені послідовно до міст Барвінкове та Старобільск, а в кінці року – евакуйовані в м. Актюбінськ в Казахстані. Лише, у 1944 році після звільнення України від німецьких окупантів фонд повернувся до Києва.

За роки війни кількість геологічних матеріалів скоротилася вдвічі. Значна частина загинула при евакуації внаслідок бомбардування, а інші матеріали, які не були евакуйовані і залишилися в Києві, були знищені окупантами.

Станом на 1 січня 1946 р. в геологічному фонді знаходилося на зберіганні лише
5 039 геологічних документів.

В 1952 році Українське відділення Всесоюзного геологічного фонду було перетворено в Український територіальний геологічний фонд при Українському геологічному управлінні, а з 1958 р. в зв`язку зі зростанням обсягів геологічних робіт та звітних матеріалів Український територіальний геологічний фонд отримав статус самостійної госпрозрахункової одиниці при Головгеології УРСР, а потім Міністерства по геології і використанню надр УРСР.

Після отримання Україною незалежності у 1991 р. -Український територіальний геологічний фонд було перетворено в Державний геологічний фонд України, а через рік – в Державний інформаційний геологічний фонд України (ГЕОІНФОРМ).

У 1996 р. відповідно до закону України “Про національний архівний фонд і архівні установи” постановою Кабміну України – Державному інформаційному геологічному фонду було надано статус галузевого Державного архіву.

Наказом Мінекології та Держкомархіву України № 390/85 від 30.10 2001 року Державний інформаційний геологічний фонд України реорганізовано в Державне науково-виробниче підприємство “Геоінформ України”.

Розміщувалась геологічна бібліотека з 1919 по 1926 роки в одній із лабораторних кімнат Київського державного університету ім. Шевченка, приміщення яких займав Український геологічний комітет. У 1926 році Комітет, а разом з ним і бібліотека, переїхали в приміщення по вул.Карла Лібкнехта, 34 (Зараз вул. Шовковична). Протягом 1933-1935 років фонд знаходився на вул. Рейтарській, 21, з середини 1935 до 1962 року – на вул. Чекістів, 8 ( зараз вул. Орлика), а вже з 1963 року і по теперішній час – на вул. Ежена Потьє, 16.

В різні роки фондом керували визначні фахівці геологічної служби України:

 

ist_imag1

 

 

 

 

Володін Г.С. (1938 р.)

ist_imag1

 

 

 

 

Сенатор Сергій Тимофійович
(1939-1943)

Левітес Яків Моїсейович

 

 

 

 

Левітес Яків Моїсейович
(1943-1945 рр.)

Яблуновський Спиридон Єфремович

 

 

 

 

Яблуновський Спиридон Єфремович
(1945-1963)

Шевчишин Іван Йосипович

 

 

 

 

Шевчишин Іван Йосипович
(1963-1974 рр.)

Котиков Михайло Андрійович

 

 

 

 

Котиков Михайло Андрійович
(1974-1985)

Банько Микола Васильович

 

 

 

 

Банько Микола Васильович
(1985-1992)

Суходольський Костянтин Олександрович

 

 

 

 

Суходольський Костянтин Олександрович
(1992-2001)

Олексійчук Тамара Романівна

 

 

 

 

Олексійчук Тамара Романівна
(2001-2004, 2005-2007)

Карімов Ільгіз Афлятунович

 

 

 

 

Карімов Ільгіз Афлятунович
(2004-2005)

Заяць Євген Іванович

 

 

 

 

Заяць Євген Іванович
(2009 — 2010)

Примушко Сергій Іванович

 

 

 

 

Примушко Сергій Іванович
(2007 – 2009, з 2010 і по теперішній час)