Екзогенні геологічні процеси

Роботи з узагальнення матеріалів моніторингу екзогенних геологічних процесів (ЕГП) здійснюються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля” від 30 березня 1998 р. № 391.

До найбільш небезпечних ЕГП за величиною збитків, завданими господарським об’єктам, належать: зсуви, карст, підтоплення, абразія, селі тощо. Поширення та інтенсивність прояву ЕГП визначаються особливостями геологічної та геоморфологічної будови території, її тектонічним, неотектонічним та сейсмічним режимом, а також гідрологічними, кліматичними, гідрогеологічними палео – та сучасними умовами.

Залучення територій розвитку природних геологічних процесів у сферу господарювання, що супроводжується незбалансованою господарською діяльністю, створює передумови для активного розвитку ЕГП та призводить до неминучих змін геологічного середовища.

Для систематизації, обробки та аналізу даних щодо умов розвитку та активізації екзогенних геологічних процесів (зсувів, карсту, підтоплення, абразії і селів), а також для підтримки функціонування Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС), розроблена і функціонує автоматизована інформаційна система “Екзогенні геологічні процеси”.

Ведення автоматизованої інформаційної системи “Екзогенні геологічні процеси” здійснюється на двох рівнях:

  • Регіональному – в державних регіональних геологічних підприємствах по території діяльності, де опрацьовується первинна інформація, яка передається на державний рівень.
  • Державному – в ДНВП «Геоінформ України», що проводить узагальнення інформації регіонального рівня, її зберігання, аналіз та обробку.

Основні задачі, які вирішуються у складі АІС “Екзогенні геологічні процеси”:

  • Збирання та накопичення інформації щодо умов розвитку екзогенних геологічних процесів.
  • Оброблення інформації, аналіз стану екзогенних геологічних процесів та підготовка інформації щодо можливості виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з екзогенними геологічними процесами.
  • Інформування центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо поширення та активізації екзогенних геологічних процесів.

За підсумками робіт складаються:

  • Інформаційний щорічник щодо активізації небезпечних екзогенних геологічних процесів на території України за даними моніторингу ЕГП.
  • Щорічні розділи до “Національної доповіді Мінприроди про стан навколишнього природного середовища” та “Національної доповіді МНС про стан техногенної та природної безпеки в Україні”.
  • Довідки щодо поширення та активізації екзогенних геологічних процесів на запити центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Екзогенні геологічні процеси

Зсуви

Зсуви Зсуви – це результат зміщення порід на схилах, що відбувається під впливом гравітації. Зсуви характеризуються різними формами, обсягами та швидкостями зміщення.
В умовах пересіченого рельєфу, зі значною амплітудою підняттів великих тектонічних блоків, на високих і крутих схилах річок та морських узбереж, набули широкого поширення гравітаційні схилові процеси – зсуви. В межах території України поширені зсуви різних розмірів та стадій активізації. Їх кількість постійно змінюється внаслідок ліквідації та формування нових зсувів та становить близько 23 тисяч одиниць.

Активна господарська діяльність викликала поширення зсувів в понад 200 містах і селищах міського типу. Активізація зсувів у місцях забудови негативно впливає на безпеку споруд і будівель, функціонування господарських об’єктів і територій в цілому.

Значних збитків від дії зсувів зазнають мм. Київ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Харків, Полтава, Чернівці та інші.

Поширення зсувів на території України

Поширення зсувів на території України

Карст

Карст Карст – це інженерно-геологічний процес, що відбувається при взаємодії води з розчинними гірськими породами. Він є особливо небезпечним тому, що його раптова активізація може сприяти виникненню миттєвих провалів чи осідань земної поверхні. На 74,2 % території України поширені породи, в яких при певних умовах може відбуватися карстоутворення. Загальна кількість карстопроявів перевищує 27 тисяч одиниць.

Розвиток карсту на території України має регіональні відмінності, які пов’язані з нерівномірним розподілом площ порід, здатних до карстування, характером прояву процесу (підземні та поверхневі прояви) та щільністю розподілу карстопроявів, що змінюється від 1-10 до 60 шт /км2.

Впродовж останніх 30 років основним чинником активізації карстового процесу виступає господарська діяльність, навіть у породах, що залягають на глибині 100-200 м, а в окремих випадках – 400-800 м.

Особливої уваги та індивідуальних досліджень вимагають райони сучасної активізації карстового процесу і, насамперед, райони проведення підземних гірничих робіт, майданчик Рівненської АЕС та промислово-міські агломерації Причорномор’я (мм. Одеса, Сімферополь, Севастополь).

Розвиток карсту на території України

Розвиток карсту на території України

Підтоплення

Підтоплення є одним з найбільш розповсюджених сучасних геологічних процесів. Суть даного процесу – підйом рівня ґрунтових вод та стійке порушення природного режиму зволоження, що викликає несприятливі зміни геологічного середовища.

Активізація процесу завдає великої шкоди, а наслідки створюють надзвичайні ситуації, погіршення умов виробничої діяльності. За останні 30 років загальна площа підтоплених територій зі сталими проявами процесу зросла майже у 8 разів і займає 13,2% території країни, в зоні його впливу знаходяться 4754 населених пунктів.

У залежності від основного джерела підтоплення і комплексу впливових чинників, підтоплені території поділяються на три типи:

  • Підтоплення в природних умовах. Джерела підтоплення природні – атмосферні опади (талі, паводкові та дощові води), баланс ґрунтових вод не порушений. До цього типу відноситься територія Полісся (Волинська, Житомирська, Рівненська області та північна частина Київської), а також північна частина Львівської та Тернопільської областей.
  • Підтоплення природно-техногенне. Баланс ґрунтових вод слабо порушений або порушений внаслідок збільшення їх живлення, що пов’язане зі зниженням природного дренування території. Такий тип підтоплення має місце в центральних та південних регіонах України: у Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській, Луганській, Донецькій та на півночі Одеської, Миколаївської та Херсонської областях.
  • Підтоплення техногенне. В порушених умовах з порушенням балансу ґрунтових вод під впливом господарської діяльності, переважають техногенні джерела підтоплення – зрошувальні системи, канали, водосховища, ставки, в населених пунктах – мережі водопостачання та водовідведення. Ділянки техногенного підтоплення існують в межах всієї території України. До числа найбільш підтоплених відносяться: Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Харківська та Донецька області.
Підтоплення. Інженерно-геологічні регіони

Підтоплення. Інженерно-геологічні регіони

Абразія

Абразія Абразія – це процес механічного руйнування гірських порід на морському узбережжі та на берегах лиманів хвилями і течіями. Внаслідок інтенсивної абразійної діяльності відбувається активізація зсувів, що зосереджені на узбережжях морів та лиманів. Абразія виступає чинником, що підсилює розвиток процесу зсувоутворення внаслідок замочування нестійких гірських порід узберіжжя.

У результаті сумісного прояву абразійного та зсувного процесів, на значній території Азово-Чорноморського узбережжя, продовжується інтенсивна руйнація ділянок узбереж, переважно у межах Південного берегу АР Крим, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей.

Довжина абразійних берегів у межах України складає 914 км на Чорному морі та 253 км на Азовському. Швидкість абразії вздовж рекреаційних територій коливається в інтервалі 5-20 м/рік. Значна щільність населення, тенденція до хаотичної забудови прилеглої території, збільшення техногенного навантаження призводять до деградації Азово-Чорноморського узбережжя та його втрати на окремих ділянках.

Карта абразійних берегів у межах України

Карта абразійних берегів у межах України

Селі

Селі Селі – це короткочасні гірські потоки, які складаються із суміші води і великої кількості твердого матеріалу. Поширення та інтенсивність селевого процесу у гірських і передгірських областях Карпат і Криму визначається особливостями тектонічного, неотектонічного, сейсмічного режимів гірських зон та залежить від геологічної будови території, геоморфологічних та гідрологічних умов, клімату, діяльності людини, тощо.

Відповідні умови для сходження селів у межах регіонів Складчастих Карпат, Закарпатському прогині та Гірському Криму сформувалися на 70% території гірських водозборів (переважно у низькогір’ях). В АР Крим селевими басейнами зайнято 3% площі, в Закарпатській області – 40%, Чернівецькій – 15%, Івано-Франківській – 33%, Львівській – 8%

У Карпатському регіоні виявлено 219 селевих водозборів. Найбільшою селеактивністю характеризуються басейни р.р. Черемош і Прут.

Поширення та інтенсивність селевого процесу у гірських і передгірських областях Карпат і Криму

Поширення та інтенсивність селевого процесу у гірських і передгірських областях Карпат і Криму